Менеджмент.com.ua - головна сторінка
На головну
Зробити закладку
Мапа сайту
Розширений пошук
Зворотній зв'язок
Проекти MCUa
Розсилка оновлень порталу


КОМЕНТАРІ | Корпоративна культура 24 січня 2013 р.

Корпоративне безкультур'я: від совкового пафосу до офісної інфантильності

Автор: Костянтин Воздвиженський
Джерело: ТЕКСТИ.org.ua

Квінтесенцією корпоративної культури в українських реаліях залишається гарно організована пиятика — більшого, здається, не треба ані працедавцям, ані трудовим колективам. Досліджував корпоративну культуру Костянтин Воздвиженський.

Корпоративне безкультур'я: від совкового пафосу до офісної інфантильності В одній великій і дуже відомій українській компанії довелося спостерігати цікавий феномен: під одним корпоративним дахом уживалися дві паралельні структури — відділ кадрів радянського штибу і більш модерновий HR-департамент. Перші займалися документообігом: штампували посвідчення і перепустки, оформлювали через численні анкети новачків і видавали величезні «бігунки» тим, хто звільнявся, закуповували подарунки дітям співробітників подарунки на Новий рік. Цей департамент складався із 5-7 жіночок віком «добре за сорок», які добре знали старе і нове трудове законодавство, нюанси оформлення лікарняних, але були безпорадними на сучасному ринку праці і не орієнтувалися в посадових обов'язках системного адміністратора чи, скажімо, PR-менеджера.

Двоє ж HR-молодиць із однойменного департаменту, навпаки, зневажали «страрежимну» бюрократію, натомість як риба у воді орієнтувалися серед джобоферів, володіли прийомами хедхантінгу і знали, на який тренінг з тімбілдингу відправити той чи інший підрозділ компанії. В такій єдності і боротьбі протилежностей максимально точно відбилася сучасна українська система управління кадрами, властива абсолютній більшості компаній: радянський колективізм плюс прагнення бодай формально відповідати сучасним західним тенденціям.

Роблять вигляд, що платять за те, що роблять вигляд, що працюють

Совкову» корпоративну культуру у чистому вигляді нині можна зустріти чи не в кожній держструктурі, державному підприємстві і навіть приватному, коли його господар походить із червоних директорів.

Перша і головна її ознака — це пафос. В індустріальних донецьких містечках зараз нерідко можна натрапити на новенький, свіжепофарбований плакатик типу: «Мы любим тебя, родной коксохим!» На власні очі бачив на Алчевському меткомбінаті, коли той належав вже не державі, а олігархічному Індустріальному Союзу Донбасу, діючу і ретельно оновлювану дошку пошани.

А як тут люблять професійні свята! Справа не тільки у головному, «профільному»: дні податківця у податковій чи дні металурга на меткомбінаті. «Совковий» корпоративний календар щедрий: тут знають і коли день бухгалтера(«треба дівчат привітати»), і день автомобіліста (можна з мужиками у гаражі бухнуть), і день медицини (можна й медпункті до спиртику прикластися). Тут шанують усі іменини, дні народження, весілля дітей. Окрема розмова — ювілеї і урочисті проводи на пенсію. Пафосна у корпоративних тонах привітальна листівка з директорським автографом, «чергові» промови колег і реліктових профспілкових функціонерів ну й на виході — пиятика за рахунок винуватця урочистостей.

У совковій корпоративній культурі діє негласне правило: від начальства — здебільшого пафосні привітання, а дозвілля (читай — випивку) самі собі організуєте, менеджмент просто «із розумінням» до цього поставиться і обійдеться без доган. Підприємства такої культури — здебільшого незаможні або тотально корумповані, то ж кошти на корпоративи тут виділяють скромні і рідко. Інша річ — гульня привілейованих відомств: міліціонери чи прокурори можуть святкувати так, що й місцева бізнес-еліта заздритиме. Але на то вони й обрані. Колега, що у «золоті часи Азарова» працював у газеті податківців згадував: «Зарплати були невеликі, але о 17:00 всі йшли додому. Та й керівництво було не жадібне: мали премії і на день журналіста, і на день слов'янської писемності, і на день податківця, само собою».

Внутрішня атмосфера у таких «конторах», м'яко кажучи, специфічна. Платять мало, але «по-білому» і стабільно. У провінції це мотивує, бо на загал зарплатня виходить не нижче середнього, у великих містах консервує, бо що старша людина (а працюють там здебільшого люди немолоді), то важче перелаштуватися до роботи у приватній компанії з геть іншим темпом. Є лікарняні, можливо навіть «свій» санаторій, де недорого можна відпочити з родиною, чимала відпустка.

Роботу не дуже люблять, але роздмухують її значущість — бачили, які погордливі пані сидять у наших ЖЕКах? Звикли працювати «від дзвінка до дзвінка», але якщо заманеться вищому керівництву якийсь аврал: обурюватимуться тихо, компенсації не вимагатимуть і звісно ж ні словом, не обмовляться, скажімо, пресі про порушення своїх прав. Якось під час паніки навколо свинячого грипу керівник одного райвідділу освіти на Київщині дав педагогам рознарядку: пошити щонайменше 100 ватно-марльових пов'язок на кожну школу. Коли вчителі спробували пояснити, що не мають часу на це «рукоділля», керівник заперечив: «Ніч довга, нашиєте!» Проти такого аргументи ніхто заперечувати не став, тож заходилися бідолашні педагоги шити дефіцитні на той час пов'язки.

Психологічно працівник такої контори проживає два етапи: молодість і старість. Попервах ним керує романтика, бажання щось змінити на краще, зробити кар'єру, а де в кого — присісти на корупційні потоки. Згодом ті, хто так і не зміг піднятися службовими сходами «совкової» компанії, впадають у депресняк і живуть думкою «аби до пенсії дотягнути» — заслужений відпочинок для дежслужбовців чи працівників «шкідливого» виробництва починається десь за 40, тож жевріє надія ще якось реалізуватись, маючи невеличкий, але стабільний дохід від пенсії.

Приватні компанії з українським капіталом — середовище геть інше. По-перше, тут можна і заробити, і реалізуватись, чи щонайменше отримати рядок резюме для подальшого «джобджампінгу». По-друге, ти належиш до більш респектабельного (ніж дрібний чинуша) класу офісних працівників. По-третє, ти вільна людина, котра, як правило, не зв'язана жодними серйозним контрактом, тож можеш у будь-який момент змінити місце роботи чи сферу діяльності.

Проте: по-перше, так само «змінити» можуть і тебе, скоротивши без жодних пояснень і компенсацій, по-друге, більша частина твого доходу скоріше за все «чорна», у конверті, з багатьма не дуже приємними наслідками (отримання візи, кредиту, пенсійне забезпечення тощо), по-третє, робота займає 80% твого часу і інколи більше, пожалітися на це можеш хіба Богові чи своїм домашнім.

Відсутність соцпакетів, ненормований робочий день, повна відсутність профспілок у європейському розумінні цього слова і, як наслідок, доволі жорсткі умови праці створюють неабияку деформацію у свідомості офісного працівника. Недарма існує вже окремий жанр у кіно і літературі про офісного тихоню, який раптом перетворився на жорсткого маніяка. Без художніх гіпербол справа виглядає так: попри усі зусилля модних HR-менеджерів, багато хто з українських клерків тихо ненавидить свою компанію, бо вона висмоктує усі соки.

Як наслідок: ледь не хорошим тоном стає традиція «відриватися по п'ятницях»: непомірно бухати і розважатись без ризику для своєї кар'єри. Існує не одна сотня «офісних» анекдотів про благословенну п'ятницю і осоружний понеділок, якими офісний планктон щедро ділиться один з одним у соцмережах.

Окрема розмова — корпоративні свята, які більшість українських офісних працівників сприймають як такий собі «праздник непослушания» для дорослих. Напитися на корпоративні вважається ледь не звитягою. Фліртувати з колегами саме в цей вечір — чомусь також річ дозволена. І обов'зяково два дні по тому усім офісом, мов підлітки після першої в житті пиятики, смакувати деталі того, «як ми класно відірвалися». Я не надто знаюся на психології, але думаю, що подібні корпоративи — це така собі компенсація за виснажливу працю, «халява», яку маргінальна свідомість намагається використати наповну. Існує навіть окремий тип марнославства: вихвалятися перед друзями, що працюють в інших компаніях, місцем проведення корпоративу: в кого, мовляв, ресторан був крутіший. Для працівників зі скромними зарплатами потрапити у дорогий заклад за рахунок компанії — предмет для особливої гордості.

При своїй банальності і ніби «нормальності» українська корпоративна культура, насправді, містить низку серйозних загроз. По-перше, знижує культурні і пізнавальні потреби людини. Неодноразово доводилося чути від офісних працівників з непоганою освітою: «Я так стомлююся на роботі, що волію розслабитися, то ж дивлюся молодіжні серіали і комедії». Логіка така: робота в офісі, яка потребує певного розумового навантаження, тож воно може компенсувати інтелектуальний розвиток. По-друге, офісна культура знижує й естетичні потреби: це ж нормально танцювати на корпоративі під дискотеку 80-х і реготати над сороміцькими жартами аніматорів, що ведуть вечірку. По-третє, офісна культура сприяє ідеологічній деформації. У більшості своїй київські офісні працівники є проєвропейськи налаштованими, але це не завадить їм святкувати 23-е лютого, хоча навіть суто за віком у пересічному столичному офісі зараз набереться не так вже й багато чоловіків, що служили у радянській армії. «Офісна» мораль дозволяє одночасно бути проєвропейським і вдягатися у пілотки з червоними зірками, аби відірватися на корпоративі.

Роздування щік

У компаніях із західним капіталом або найманим «імпортним» менеджментом до корпоративної культури ставлення на порядок серйозніше (про мережевий маркетинг з культурою тоталітарних сект згадувати не хочеться). Для «варягів» корпоративний кодекс, місія компанії, її golden rules — це не порожній звук, і вони намагаються переконати в цьому своїх українських колег. Колеги попервах кивають і формально намагаються їм відповідати, хоча при цьому цілком по-українськи можуть крутити дулі у кишені.

Як, мабуть, у кожній країні третього світу «білі господарі» — каста більш привілейована і тубільці прагнуть їм догодити. Цього не записано у golden rules, але так прийнято. Українські менеджери навіть найвищого рівня підхоплять жарт про технологічну і економічну відсталість нашої країни, незграбний менталітет, низьку дисциплінованість людей. І в більшості випадків це буде сказано щиро, адже українець, що працює у транснаціональній корпорації — це ще більш привілейований член суспільства, аніж звичайний офісний працівник.

«Імпортний» дрес-код чи корпоративний лексикон (в одній міжнародній компанії, назвемо її, для прикладу Happy, усіх колег навіть в офіційному листуванні треба було вітати як Happy people) приживаються в Україні без проблем. Складніше зі святами. Якось довелося працювати з менеджментом з однієї постсоціалістичної країни, які категорично не сприймали «українську традицію» вшановувати 23-е лютого і 8-е березня. HR-а, який прийшов у корпорацію із досить таки «совкової» структури цей факт засмучував: бюджет дозволяє, а корпоративів замало. Вихід знайшли: влаштовували маскаради на Гелловін, пекли млинці на Масляну, стрибали через багаття на Івана Купала — вдалося зацікавити закордонних менеджерів національними звичаями.

Публіка в «іноземній» компанії добирається навіть без особливої допомоги HR доволі однотипна, як у престижній школі чи на мажорному факультеті вишу: люди з високою самооцінкою, у житті яких тренди і бренди посідають неабияке значення, акцентуйовані на закордонних подорожах, з іронічним сприйняттям українських реалій. Такі типажі, коли з якихось причин втратять роботу в іноземній компанії, не поспішають до українських роботодавців, а поспішно шукають яку-небудь навчальну програму в європейському чи американському університеті, аби надалі почуватися у своєму середовищі.


I Всеукраїнська конференція дистанційного навчання НЕ ПРОПУСТІТЬ:

Приєднуйтесь до професіоналів e-learning! На I Всеукраїнській конференції дистанційного навчання Ви дізнаєтеся про останні тренди та розробки в галузі навчання, зможете впровадити e-learning у компанії.

ДОКЛАДНІШЕ ►


РЕКОМЕНДАЦІЇ    
   


система корекції помилок Увага! На сайті працює система корекції помилок. Побачивши помилку в слові (реченні), виділіть його та натисніть Ctrl+Enter.

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖКНИГИ ДЛЯ РОЗВИТКУ
Ваше предназначение. Практическое руководство для тех, кто хочет реализовать свой потенциалВаше предназначение. Практическое руководство для тех, кто хочет реализовать свой потенциал
Как привести дела в порядок. Искусство продуктивности без стрессаКак привести дела в порядок. Искусство продуктивности без стресса
В этом году я… Как изменить привычки, сдержать обещания или сделать то, о чем вы давно мечталиВ этом году я… Как изменить привычки, сдержать обещания или сделать то, о чем вы давно мечтали
Четыре правила успешного лидераЧетыре правила успешного лидера
Связи решают все! Правила позитивного нетворкингаСвязи решают все! Правила позитивного нетворкинга

Відгуки

Відгуків немає

Ваше ім'я:
E-mail:
Коментар: 
 

  

Успешные инвестиции начинаются с бонуса 100%

bigmir)net TOP 100
МЕТОДОЛОГІЯ: Стратегія, Маркетинг, Зміни, Фінанси, Персонал, Якість, IT
АКТУАЛЬНО: Новини, Події, Тенденції, Інтерв'ю, Бізнес-освіта, Коментарі, Рецензії, Консалтинг
СЕРВІСИ: Робота, Семінари, Книги, Форуми, Глосарій, Ресурси, Статті партнерів
ПРОЕКТИ: Блог, Відео, Візія, Візіонери, Бізнес-проза, Бізнес-гумор

RSS RSS Актуально   RSS RSS Методологія   RSS RSS Книги   RSS RSS Форуми   RSS RSS Менеджмент@БЛОГ
RSS RSS Відео   RSS RSS Візіонери   RSS RSS Бізнес-проза   RSS RSS Бізнес-гумор


Copyright © 2001-2016, Management.com.ua
Портал створено та підтримується STRATEGIC

Підписка на Менеджмент Дайджест

Отримуйте найновіші матеріали на свій e-mail (1 раз на тиждень)



Дякую, я вже підписана(-ий)