Вся сила в діях

Мало кому вдається досягати своїх головних цілей настільки повноцінно та швидко, як цього б хотілося. Чому? Причина в перепонах, які ми власноруч для себе створюємо, — вважає Бернард Рот (Bernard Roth), один із засновників d.school при Стенфордському університеті. У своїй новій книзі «The Achievement Habit. Stop Wishing, Start Doing, and Take Command of Your Life» («Звичка досягати. Припиняйте бажати — дійте: як здобути контроль над власним життям»)¹ Рот показує, як можна розшити межі того, що вважаємо реальним, та пробити «проломи» в «стінах», які встають на шляху до втілення наших мрій.

ДОКЛАДНО ПРО КНИГУ

У 1960-тих Бернард Рот, тоді інженер-механік, багато розмовляв зі своїми колегами, які працювали в Hewlett-Packard та інших великих компаніях і мріяли про заснування власних фірм. Проте в основному все так і закінчувалось розмовами. Час йшов — а в житті цих людей нічого не змінювалось. Це спостереження надихнуло Рота на створення курсу, який він почав викладати у Стенфордському університеті. У його рамках кожний студент повинен був взятись за реалізацію якогось проекту. Це могло бути написання кулінарної книги, конструювання робота, участь у марафоні або щось інше. Головною вимогою було те, щоб проект став втіленням якихось особистих прагнень людини. Тоді Рот вперше сформулював свою мантру «вся сила в діях», котра лягла в основу «The Achievement Habit»). На його переконання, здатність досягати — це як м’яз, котрий можна «накачати», змінюючи сприйняття себе і навколишнього світу. Ось деякі речі, до яких автор пригортає нашу увагу.

Любов до «етикеток»

Людині властиво все наділяти певним значенням, таким чином звужуючи сприйняття світу, в якому вона перебуває. «Припиніть "маркувати" речі у звичний спосіб, — радить Рот. — Перетворіть знайоме на незнайоме і результат може здивувати вас, виявившись неочікувано-приємним». Іншими словами, вибираючи сенс, який ми вкладаємо в людей та речі, з яких складається наше середовище, ми формуємо власний досвід, котрий може мати як позитивне, так і негативне забарвлення.

Ще одна особливість людської природи — це намагання ствердитись у власній правоті. Але навіть якщо нам це й вдається, чи отримуємо ми з цього якусь користь? Ось що пише з цього приводу автор: «Наступного разу, коли спіймаєте себе на тому, що граєте в гру "правий-неправий", подумайте: це ж ніхто інший як ви наділяєте певним значенням все, що відбувається у вашому житті, а тому цілком у ваших силах припинити цю гру». А далі додає: «Зрештою, немає жодного значення якою мірою праві ви, а якою — "вони"; ви програєте вже тому, що в це граєте».

У пошуках виправдань

Також ми схильні обґрунтовувати — чому щось склалось так, як хотілось, а щось ні (причому в останньому разі виявляємо особливу винахідливість). Автор розповідає, що колись він постійно всюди запізнювався; і так тривало доти, доки він не вирішив покінчити з пошуком виправдань та сконцентруватись на самій проблемі — на своїй неспроможні з’являтися, де його чекали, вчасно. Як зазначається в книзі, «ми шукаємо причини, щоб приховати від себе власні недоліки, а, припиняючи виправдовувати себе, збільшуємо шанси зробити свою поведінку конструктивнішою, отримати реалістичне уявлення про себе та зробити власне життя продуктивнішим і таким, що приносить задоволення».

Чому ми потрапляємо в «глухий кут»

Згідно автора, якщо в процесі виконання завдання ми «застрягаємо» і не можемо ані на крок просунутись вперед, це означає, що, швидше за все, працюємо не над тим питанням; інакше кажучи, від початку керуємось невірними припущеннями. «Досвід показує, що однією з головних причин — чому ми безуспішно ламаємо голову над проблемою — є те, що нам здається, що робота йде над питанням, хоча насправді наша увага сфокусована на відповіді (рішенні), яка мало пасує для розв’язання проблеми», — пише Бернард Рот. Він показує, як можна переформувати питання таким чином, аби виявити істинну проблему.

Важливість вербальних формулювань

У процесі досягнення цілей ми мусимо якомога уважніше ставитись до того, як висловлюємо свої думки, — наголошує Рот. Адже це впливає на те, як нами сприймається світ і як нас бачать інші. Наприклад, сполучник «але» провокує конфлікт, а «та/і» відкриває простір для розмови. Замінивши «я мушу» на «я хочу» ми почуваємо себе вільніше, бо відчуваємо, що в нас є вибір.

Також для ефективності процесу комунікацій важливо приборкати власне его. І тут автор дає, здавалося б, дуже просту пораду — ніколи не переривайте співрозмовника. За його словами, «багато людей переривають розмову, бо бояться, що щось забудуть чи їхня ідея втратить релевантність. Найкраще — відпустити це на самоплив і якщо все ще буде доцільно, сказати те, що хотіли, наприкінці бесіди; а якщо щось загубиться чи залишиться невисловленим — ну то й що? Якою блискучою не була б ваша думка — світ все одно цього не помітить».

«Пласка» організація

«Якщо вам вдається подолати власні деструктивні звички, то, можливо, виникне потреба в управлінській структурі, котра б якнайкраще пасувала для втілення ваших задумів», — зазначає Рот. У книзі детально описується «пласка» оргструктура, яку використовує d.school протягом 40 останніх років. Її засади прості і в них немає нічого, що б було недоступне для більшості фірм. Ось що пише автор, обмальовуючи процес становлення d.school: «Прийняття рішень ґрунтувалось на консенсусі на переговорах, ми ніколи нічого не виносили на голосування. Виявів роздратування практично не було. Люди ставились один до одного з повагою. Домінували колегіальність та дух відданості спільній цілі. Кожний із нас відчував, що керує саме він. Всім дуже сильно хотілось, аби в нас все вийшло».

За матеріалами Leading Blog.

---

¹ У перекладі російською — «Привычка достигать. Как применять дизайн-мышление для достижения целей, которые казались вам невозможными».