Джейнсвілл — місто General Motors

Коли гримнула криза, автовиробники, які десятиліттями нагромаджували проблеми, породжені поганими управлінськими рішеннями, поринули у банкрутство. А мешканцям Джейнсвілла довелося за два дні до Різдва 2008-го попрощатися зі звичним способом життя. І хоча держава кинулася рятувати збанкрутілі компанії, їм не було запропоновано жодної допомоги. Завод General Motors відкрився в цьому місті в день Святого Валентина 1923-го, пережив Велику депресію, масштабний страйк 1937-го, чимало інших несприятливих подій і зненацька закрився. Назавжди.

Але все склалося інакше. Коли закрилося підприємство Generаl Motors, рухнула ціла екосистема зайнятості. Зникли робочі місця в Lear, де виготовлялись автосидіння; в Logistics Services, яка в досконало настроєному ритмі поставляла деталі на завод; в Allied Systems Group, котра транспортувала авто в дилерські центри усього Середнього Заходу. Звільнені співробітники займали місця тих, хто раніше працював у Burger King та Target. Отже, «якщо середній клас скочувався вниз, то клас робочий опинився у прірві бідності». Тоді ж перервалася тривала традиція роздавати безкоштовно продукти та іграшки незаможним сім’ям.

Емі Голдштейн, лауреат Пулітцерівської премії, журналіст Washington Post, представляє епопею Джейнсвілла крізь призму особистих історій жителів міста. Серед них — дві колишні працівниці Lear, 35-ти та 47-ми років. Надивившись телесеріалів про поліцейських та прагнучі реалізувати себе, вони вирішили освоїти основи фаху в місцевому технічному коледжі, а потім отримали роботу в тюрмі. Проте реалії нової професії виявилися дуже далекими від вимріяної картини. З часом одна з героїнь, пройшовши ще одну програму навчання, знайшла себе в амплуа соціального працівника, інша — почала рух соціальними сходами вниз і у підсумку закінчила життя самогубством. («Після закриття заводу рівень суїциду в окрузі збільшився вдвічі», — пише автор.)

Ще один герой книги приєднався до своїх колишніх колег, яких стали називати «циганами Джейнсвілла» — тих, хто влаштувався на інші підприємства General Motors, розташованих у сотнях милях від міста. Перебуваючи п’ять днів на тиждень у вимушеній розлуці з родиною, він знов і знов ставив запитання — чи не упустив якусь альтернативну можливість, чи не було хоча б мізерного шансу знайти інший вихід із лабіринту безнадії — і щоразу відповідав собі, що ні.

Також у книзі показано — наскільки глибокою є прірва між пишномовною риторикою політиків і реальними результатами їхніх дій. 2010-го Барак Обама виступив зі зворушливою промовою про те, як його адміністрація підтримуватиме працівників автопідприємств. Через деякий час у місті з’явився посланець президента, котрий займався проблемами таких громад, як у Джейнсвіллі. Візит високопосадовця був гучним та коротким. А невдовзі після цього він звільнився і на його місце нікого не взяли. В одному зі звітів Управління підзвітності уряду коротко зазначалось, що результативність дій уряду, спрямованих на допомогу людям, які втратили роботу, не відстежувалася.

Серед інших тем, які аналізуються в книзі, — проблема перенавчання скорочених працівників. Восени 2009-го чисельність слухачів у технічному коледжі зросла на 54%. Який це дало результат? Практично ніякого, — зауважує автор. Провівши власне дослідження, вона побачила, що шанси на працевлаштування індивідів, які пройшли перепідготовку, не зростали. Загалом, як зазначає Голдштейн, продуктивність програм професійного навчання, вивчена дуже мало. В Джейнсвіллі вони стали засобом вселення надії та певного впорядковування хаосу, породженого масовим безробіттям, не давши при цьому практично жодного ефекту для реального подолання проблеми.

За матеріалами strategy+business.

¹ Книга увійшла до переліку «Найкращі бізнес-книги 2018-го року», категорія «Документальна проза», за версією strategy+business.