Шлях до продуктивності: як побороти лінь
 » Докладніше на Amazon |
У своїй новій книзі «Smarter, Faster, Better: The Secrets of Being Productive in Life and Business» («Розумніше, швидше, краще: секрети продуктивності в житті та бізнесі») Дахігг визначає продуктивність як «найкраще використання нашої енергії, інтелекту та часу для отримання бажаних результатів якомога меншими зусиллями».
Як сказав автор в одному зі своїх інтерв’ю, єдине, що відрізняє по-справжньому ефективних індивідів від решти з нас — це здатність «організовувати своє життя у спосіб, який спонукав їх глибше думати». Обґрунтовуючи цю тезу, Дахігг вдається до даних академічних досліджень, а також до прикладів із практики дуже різних організацій, серед яких — ФБР, Google, Бродвейський театр, державна школа та зал слави покеру. Книга містить вісім інструментів, котрі, на думку автора, лежать в основі того, «чому деяким людям та компаніям вдається зробити так багато».
Одним із способів досягнення високої продуктивності є здатність використовувати переваги колективного інтелекту. Автор наводить дані досліджень, котрі показують, що найкраще це вдається командам, які відрізняє клімат емоційної безпеки. Дослідження Google також підтвердило, що ознакою здоров’я команди є відкритість спілкування; вміння вислуховувати кожну людину, не перериваючи та вдумуючись в її слова; втримування від швидкої оцінки емоційних реакцій, конструктивний конфлікт. Хоча це аж ніяк не означає ввічливості спілкування. Лорн Майкелс (Lorne Michaels), продюсер телешоу «Saturday Night Live» («Суботнім вечором в прямому ефірі») розповів автору різні історії колізій та сутичок, що постійно трапляються в команді сценаристів. «Зрештою, команда чи не-команда — яка різниця? Мені потрібна компанія індивідуальностей — також я хочу, аби всі ми чули один одного і щоб ніхто не розчинився в групі», — зауважив він.
Серед інших передумов високої продуктивності — вміння «побачити ліс за деревами», або сфокусуватись на критично значущій інформації, не випускаючи з поля зору загальної картини. Дахігг ілюструє цю тезу на прикладі катастрофи авіалайнера компанії Air France, який 2009-го здійснював рейс з Ріо-де-Жанейро до Парижу. Через обмерзання системи вимірювання швидкості повітря відбулося відключення автопілоту. При цьому пілот, який несподівано для себе перейшов у режим ручного керування, став жертвою «когнітивного тунелювання», що означає концентрування уваги на першій речі, котра потрапляє до поля зору, але яка не обов’язково є найважливішою. У даному випадку вся увага пілота сфокусувалась на вирівнюванні крил і він не зауважив, як почав підніматись ніс літака, що призвело до різкого зниження підйомної сили. Льотчик так і не зміг вийти за межі розумового «тунелю», оцінити ситуацію та скорегувати свої дії. «Що сталося?», — запитав він за дві секунди до того, як літак впав в океан.
Щоб заспокоїти розум та не втратити фокус в умовах хаосу, потрібна ментальна модель, яка б була свого роду «риштуванням» для «лавин інформації, що безперервно циркулюють навколо нас». Автор рекомендує розвивати в собі здатність передбачення — розглядати ймовірні сценарії розвитку подій. Саме так підходив до справи пілот літака австралійської компанії Qantas, який 2010-го року виконував рейс за маршрутом Лондон-Сингапур-Сидней. Перед кожним польотом екіпаж продумував ймовірні способи реагуванні на різні варіанти непередбачених подій. А коли під час зазначеного вище рейсу відмовили двигуни та виявилось, що з 22 систем 21 — або повністю вийшла з ладу, або зазнала пошкоджень, пілот уявив, що управляє простим одномоторним літаком, на якому літав на початку своєї кар’єри. І замість того аби панікувати через те, що не працює, екіпаж сконцентрувався на тому, що працює. У підсумку екіпажу вдалося посадити літак у Сингапурі.
Також автор переконливо доводить, що знання статистики можуть знадобитися кожному з нас. Звертаючись до досвіду гравців у покер, Дахігг показує, як здатність ризикувати, прораховуючи різні ймовірності завершення подій, не випускаючи з поля уваги тривалої перспективи, може стати ключем до успіху. У книзі наводяться дані досліджень Каліфорнійського та Песильванського університетів, котрі говорять, що знання основ статистичних методів прогнозування технік на 50% підвищує точність наших передбачень. Секрет полягає в тому, щоб уявляти майбутнє як сукупність різних результатів (як успішних, так і невдалих) та навчитися приблизно оцінювати відносну ймовірність кожного з них. Більшість із нас схильна, здебільшого, концентруватись на позитиві та недооцінювати можливість зривів. Натомість, як зауважує автор, найуспішніші люди приділяють величезну кількість часу пошуку інформації щодо чиїхось невдач: читають, чому збанкротували компанії; розпитують колег, котрі не отримали просування, що пішло не так; та ставлять собі запитання, чому зустріч або телефонна розмова пройшла невдало.
У завершені книги автор намагається проілюструвати викладені в книзі ідеї, наводячи власний досвід їхнього застосування. Також він визнає, що пробувати реструктуризувати своє життя, перебуваючи в «м’ясорубці» буденних тисків, — вкрай складно. Отже, якщо немає сильного прагнення вибратись із лещат рутини та глибше обміркувати проблеми, з якими ми стикаємося, то не допоможе жодна книга. Дахігг рекомендує зупинитись та подумати, чи немає у вас відчуття, що щось мовби затягає все глибше та глибше та чи не відчуваєте ви приступів паніки через надмірний тиск викликів та зобов’язань. Якщо ж це так, то ви «приділяєте головну увагу не тим проблемам» і, як наслідок, можливо, вчиняєте непродуктивні дії: наприклад, відштовхуєте дитинку, коли вона потребує вашої допомоги або «тішите» себе уявними досягненнями, скажімо, затягуючись в якесь непотрібне листування, замість того щоб заглибитись у непросте, але дуже важливе завдання.
За матеріалами strategy+business.