Бренд країни, управлінські технології та віра

Бренд країни, управлінські технології та віраВже чимало написано та сказано про форум «Україна: брендінг країни та міст», який відбувся 8 грудня в Києві. Завдяки приватній ініціативі Валерія Пекаря, Андрія Федорова та Наталії Попович ми отримали справжнє свято. Єднання поглядів бізнесу, кращих іміджмейкерів України від мистецтва, а також передових бренд-менеджерів країни та міст було очевидним та майже одностайним.

Із точки зору управління змінами в створенні громадянського суспільства тема – просто розкішна. Це дійсно ТЕМА.

Отже, проект Валерія Пекаря у формуванні бренду міст набирає обертів, аналогічні речі демонструють інші бізнес-лідери країни. Але ж, хоча бренд – це «справа містян», всі ми прекрасно розуміємо, що є влада (різних рівнів), яка може своїми діями кардинально змінити картинку майбутнього іміджу, яку ми, громадяни, вибудовуємо в своїх головах. Наша ідея «якими бути» і реалії «як нас сприймають» – це різні речі. Або ж, маркетинговою мовою, – не плутайте ідентичність та імідж.

Форум яскраво показав, як влада ставиться до теми іміджу країни та до приватних ініціатив. Троє запрошених високопоставлених урядовців просто не прийшли на форум, а ті, хто прийшов, «порадували» публіку кращими зразками ораторства радянських часів. «Їм просто не до нас» – сказав Влад Троїцький з приводу постійних згадок недолугості центральних органів.

У справі формування іміджу влада відстає від бізнесу. Відстає у всьому – в технологіях, у рівні напрацювань і, що прикро, в часі. Організатори та гості з Європи продемонстрували це зі всією можливою наочністю. Особливо на фоні провальних виступів міністерських чиновників.

Я не знаю, чи можемо ми створити «культуру співпраці нашим національним надбанням» (цитата з виступу Валерія Пекаря) при такому стані речей, коли маємо очевидні та значні розриви «бізнес, громада VS влада» в багатьох сферах і не видно, щоб ці розриви скорочувались. Львів та 2-3 інші міста не рахуємо – це виключення, яке тільки підтверджує правило.

Але я бачу, що бізнес реально бере лідерство в цьому процесі. Що ідея та цінності об’єднання вже притягує в цей та подібні проекти сотні людей з багатьох міст України. Що на очах відбувається консолідація кращих бізнесменів та іміджмейкерів країни від мистецтва.

Мій внутрішній скептик не погоджується. А де ж технологія об’єднання всіх «стейкхолдерів»? А хіба це роль бізнесу – брати на себе відповідальність за справи чиновників? А де стратегія та конкретні плани дій створення єдиного іміджу країни? До Євро-2012 ж залишились лічені місяці…

Все це суперечить управлінській логіці. Але можливо тут «логіка» в іншому? Потрібно просто повірити в українську ідею. Тобто, в себе самих та в те, що в цій країні можна жити краще. І послідовно «робити все, щоб за нас не було соромно нашим дітям» (Влад Троїцький). Як це робить вже багато років Влад Троїцький, Олег Скрипка, а тепер ще й багато лідерів українського бізнесу.

І хоча всі вони говорять про те, що ідея ще не сформована, думаю, Олег Скрипка дуже влучно прокоментував із цього приводу: «Можливо, бренд країни потрібен, перш за все, нам самим. Тому, що допоможе нам розібратись у самих собі». І Євро-2012 може добре простимулювати цей процес.

Що ж, лідери, здається, в нас вже є. Справа тепер за тими, хто піде за ними – тобто за нами.

НЕ ПРОПУСТІТЬ:
Приєднуйтесь до професіоналів e-learning! На I Всеукраїнській конференції дистанційного навчання Ви дізнаєтеся про останні тренди та розробки в галузі навчання, зможете впровадити e-learning у компанії.
Детальніше →