Дещо про природу ролі першої особи (частина І)

Дещо про природу ролі першої особи (частина І)Досить часто доводиться переконуватися, наскільки «друга» чи інші «енні» особи в компанії не мають відчуття природи роботи «першої» особи. А можливо це було б дуже корисно усвідомити, щоб краще співпрацювати. Насправді різниця колосальна, особливо в наш, постіндустріальний період управлінських підходів.

Можна було б сказати правильні слова про досвід, харизму, цілісне бачення бізнесу, підприємливість тощо. Власне і треба про це говорити, бо це часом саме те, що радикально відрізняє топового керівника від більшості підлеглих – так вже природа розпорядилася. Але, хочеться зауважити про ті речі, які не «на слуху». Про які не прийнято говорити, або нецікаво, або непросто. До таких речей відноситься… самотність людини в ролі першої особи, яка виникає час від часу, у поворотних моментах – під час важких рішень, стратегічних і не дуже, коли тягар відповідальності повністю покладається тільки на одну персону, хоче вона того чи не хоче.

Природа цієї самотності лежить корінням у відповідальності, яка великою мірою не може/не завжди може бути розділена з іншими ролями в організації. Звільнення, рішення пов’язані з трансформаційними діями, остаточне прийняття рішення у ризикових кроках, які ставлять на кін дуже багато.

Достатньо часом поспостерігати за цими людьми (першими особами) у різних ситуаціях, ми можемо побачити, відчути цю своєрідну «закритість», я сказав би «закапсульованість», при усіх зовнішніх ознаках комунікабельності і начебто відкритості.

Ця внутрішня «капсула» мабуть є необхідною, як мінімум для того, щоб почути себе, а не тільки партнерів, оскільки джерело енергії цієї відповідальності лежить великою мірою у внутрішньому «я» більше ніж у зовнішніх зобов’язаннях. Це, власне, та лінія, через яку конвертується смисл призначення у смисл покликання, коли ця персона відчуває дотик гарячого питання до своїх оголених, правдивих цінностей, до чого вона себе готувала і в ім’я чого вона діє, мріє і живе. Інтимність цих процесів є частиною гри, як це не дивно. Саме в цій капсулі, і часом підсвідомо більше ніж свідомо, виникають ті амбітні ідеї, що обережно, порційно виносяться до перевірки, обговорення з колегами. Які, якщо пощастить, будуть готові сприйняти колись ці ідеї як свої, свої власні, з тією ж енергією і фокусом. І дай боже терпіння першій особі у цьому процесі (не нав’язати, а відкритися, поділитись), і бути достатньо відкритим, сильним для можливого спротиву, саме того аргументованого спротиву, який може відкоригувати власні ідеї (дай Боже, у розвиток), часом нанісши рану відкритому, живому, нерву внутрішнього «я». Якби все у процесі пошуку, народження ідей було так відкрито та «спільно», то не існувало б сьогоднішнього такого поняття як комунікація.

Комунікація в організації, власне і є вже тим процесом, що дозволяє винести «інтимні» ідейні речі у відкритий, незахищений простір, виходом з цим за свою капсулу, у різних формах – слова, емоції, дії, загального стилю поведінки.

Згадуються сильні люди у ролях перших осіб, коли надходить час до переходу в комунікаційну стадію, коли можна побачити раптом пітні руки, незв’язні фрази, бліді обличчя цих неординарних людей з неординарними досягненнями. Вихід з капсули, де один, нікого, сам на сам, де відповідно муки власного пошуку, але й комфорт чистоти, моногенності власної, єдиної системи координат, свого власного абсолюту. І, за межами капсули, «вітер навколо», де вже часом не до експериментів, не до пошуку, де має бути сильна дія, однозначність по максимуму, де фокус і темп.

А в капсулі – самотність, – затишок, сумніви, пошук, народження нових, ще тендітних ідей, яким ще треба стати на власні ноги, перед тим як піти у зовнішній, далеко не такий комфортний світ, для його ж таки, світу, підкорення…

Отже, баланс. Баланс свого я та зовнішніх правил гри. Як вести, а не бути частиною чийогось плану. Це та, перша лінія фронту, виграючи яку тільки, можна сподіватися на виграші на інших, подальших фронтах. А здатність плекати в собі відповідальні рішення буде завжди із собою.

Продовження – Дещо про природу ролі першої особи (частина IІ)

Вперше опубліковано у “Київстар Бізнес” дайджест

НЕ ПРОПУСТІТЬ:
Приєднуйтесь до професіоналів e-learning! На I Всеукраїнській конференції дистанційного навчання Ви дізнаєтеся про останні тренди та розробки в галузі навчання, зможете впровадити e-learning у компанії.
Детальніше →
  • Энвил

    Дозвольте чуть-чуть изменить ракурс. Похоже, в менеджменте мы стараемся сторониться мистических высказываний, поэтому избегаем говорить о проявлении духа. Творчество топового менеджера построено на «разговоре» с собственным духом. И такие вещи выносить на поверхность в среду «младших» коллег чревато обесцениванием собственных идей. А эти идеи ещё надо выносить внутри до обретения зрелости. Вот отсюда и проистекает то самое одиночество лидера.
    Часто действительно наблюдается «построение» внешней скорлупы.
    Есть правда вариант избежать этого. Идеи в завершении всё равно требуют «публикации». Наверное, стоит для безопасности внутреннего мира придумывать сопроводительные эмоциональные легенды, чтобы вдохновлять своих коллег и в то же время не выворачиваться наизнанку. Тогда есть готовность работать над новой идеей и совершенно нет необходимости строить скорлупу.