Міфи про найбільший у світі міф — PR

Джерело: Mind.ua

Ринок PR — найбільш міфологізований у світі, на якому реально діючі постаті й вигадані піарниками симулякри настільки загадково переплелися в життєвому танго, що годі й відрізнити їх одне від одного. При цьому фоном цього «танцю» є чергові міфи, які заплутують, туманять і викликають бажання оте все розвінчати. Що ж нового нам може відкрити книжка «Міфи про PR» (Myths of PR)?

Бекграунд. Автор Річ Лі (Rich Leigh) — насправді Річард Сміт, але обрав собі такий псевдонім, бо небезпідставно дійшов висновку, що прізвище Сміт — одне з найпоширеніших у світі. А кому, як не піарникам, зрозуміла цінність ексклюзивності? От він її й обрав, хоча б у такий спосіб.

Пишучи про PR, він не забуває й себе піарити: перерахувавши нагороди, які отримував, блоги та сайти, які відкривав, вказує, що вів кампанії для таких клієнтів, як Confused.com, Paddy Power, Premier Inn, IKEA, Gocompare.com, Just-Eat.com та сотень інших. Згідно з принципами класичного PR, хвалить не сам себе, а прославляють його інші — ті, до кого хочеться дослухатись.

Дом Берч (Dom Burch), керівний директор Why Social:

Алекс Маєрс (Alex Mears), засновник та генеральний директор Manifest London:

Джіні Дітріх (Ginny Dietrich), авторка книжки Spin Sucks:

«Чому саме ця книжка?» — запитує автор і сам же відповідає: «Міфи завдають шкоди. Вони нас стримують та перешкоджають чітко і розсудливо дивитися на речі та давати їм належну оцінку». «Моєю метою під час написання цієї книжки було створення чогось більше схожого на інсайдерський посібник для індустрії PR». Тож знешкоджені від міфів та з можливістю на багато чого подивитись інакше, ходімо ловити інсайт.

Сюжет. «PR є безумовно присутнім практично у всьому, що ми читаємо, дивимося, слухаємо та споживаємо з медіа» — так починається книжка «Міфи про PR», і тут не посперечаєшся. Тож, якщо у всьому є PR, відповідно, є й міфи, які його супроводжують.

І ось найголовніші серед них, які автор і намагається розвінчати.

• PR — це спін, димова завіса та брехня. Річ Лі: За висловом Трейсі Клемента, справді хороший PR — невидимий.
• Поганого пабліситі не буває. Неважливо, чим ти прославився, головне, щоб про тебе говорили. Річ Лі: «Популярність завжди повинна бути супутнім продуктом успіху чи/або таланту».
• Прес-реліз мертвий. Річ Лі: «Зниження прибутків та загальної кількості працівників у поєднанні з мінливим підходом публіки до споживання новин, на щастя чи на жаль, привело до того, що прес-релізами стали користуватися ще частіше, ніж будь-коли до цього».
• ЗМІ ігнорують хороші новини. Річ Лі: Психологи з Університету Пенсильванія виявили, що «набагато більше шансів бути поширеними мають ті історії, які викликають у людей емоції, при цьому найчастіше саме емоції позитивні».
• Вам потрібно заплатити, щоб побачити вигоди від соціальних мереж. Річ Лі: «Мережа — це неймовірне місце, і хай би якими нішовими були ваші інтереси, ви з високою долею імовірності здатні знайти коло людей, які мислять подібно до вас».
• PR гламурний. Річ Лі: «Допоки ми дозволяємо існувати міфу про те, що PR — це одна суцільна вечірка, молоді люди зі всього світу приймають рішення витратити роки свого життя та різні суми грошей (як правило, позичених) на свою освіту, що приведе їх в професію, яка абсолютно не відповідає їхнім очікуванням».
• Щоб досягти успіху в PR, ви маєте бути екстравертом. Річ Лі: «У PR є місце для всіх. Не дозволяйте нікому говорити вам протилежне».
• Хороші люди та товари самі себе продають. Річ Лі: «Якщо товар чи сервіс здається таким, що сам себе продає, є всі підстави вважати, що він був створений так, щоб його користувачі були інструментом його росту. Це може бути досягнуто через реферальні тактики, оновлення підписок, знижки та чимало інших стратегій».
• Відносини з медіа є особливо важливими. Річ Лі: «П’яні ланчі» — те, що працювало в 90-х, зараз ландшафт змінився. «Ми живемо у час, коли робота в галузі PR стала набагато демократичнішою, коли ідеї та виконання важать набагато більше, аніж взаємини, які ви колись були змушені мати з людьми, через яких бажали вийти на певну авдиторію».

Зв’язки з громадськістю — це професія, яка швидко змінюється, — наголошує автор книжки та зазначає: роботу піарника називають шостою найбільш стресовою роботою у світі, яка поступається лише таким професіям, як військовослужбовці, пожежники, пілоти, поліціянти та організатори заходів.

Чому так? Бо в PR завжди потрібно бути готовим. До всього. І в ньому не розслабишся. Бо така його природа, і робота може бути інтелектуально виснажливою, орієнтованою на результат та проходити під тиском. На ній не відключишся, не втечеш радіти життю на червоні доріжки чи смакувати його за келихом вишуканого вина, бо насправді це вже буде не реальність, а міф.

Вам сподобається, тому що: ви очікуєте корисної практичної складової, то тут вона присутня. Буквально під кожним розділом автор дає посилання на статті, ресурси й книжки для читання. Важливим є й те, що про PR тут розповідають крізь призму останніх соціологічних тенденцій на медійному ринку.

Вам не сподобається, якщо: ви звикли, що автор про себе говорить мало, а про інших — багато. Про себе тут він також говорить чимало. Трохи схожа книжка й на реферат із великою кількістю цитат відомих піарників про PR.

Головна причина прочитати: «Якщо ви задрімаєте, то маєте всі шанси прокинутися з набором застарілих навичок, які вже не можна вважати ні дієвими, ні такими, що здатні принести користь», — застерігає автор, спонукаючи фахівців ринку відслідковувати нові тенденції та бути загалом у тренді.

«В PR є багато такого, що може викликати справжній захват у тих, хто сподівається пов’язати з ним своє життя, хто отримує користь від роботи, яку виконує наша галузь, а також для тих, хто в ній працює» — так тонко екстраполює Річ Лі свою любов до сфери, про яку пише. І ця ремарка дуже важлива на тлі тієї статистики, якою оперує: за інформацією Асоціації консультантів у галузі PR Великої Британії та журналу PR Week, 34 % із 1500 опитаних працівників галузі PR мали діагностовані психічні захворювання чи страждали на такі.

«Я надзвичайно оптимістично дивлюся в майбутнє PR», — каже він. Що ж, і ми з ним, не зважаючи ні на що, також.