Геній як продукт командних зусиль

Геній харизматичного підприємця завжди перемагає — таким є лейтмотив історій успіху, в яких розповідається про те, як особистості калібру Томаса Едісона, Генрі Форда та Стіва Джобса змінювали світ.

Втім, видатні компанії рідко коли являють собою продовження постаті геніального індивіда. Найчастіше в основі їхньої величі поєднання здібностей, знань й особистісних рис дуже різних людей. Зрештою, чи став би Стів Джобс Стівом Джобсом не будь поруч з ним віртуоза дизайну Джонатана Айва та операційного гуру Tiма Кука? Чи здобули б Енді Гроув, Гордон Мур і Роберт Нойс таку приголомшуючу славу, якби кожен із них пішов окремим шляхом?

У чому ж сутність колективного харизматичного генію? Спробу знайти відповідь на це вкрай непросте запитання здійснено авторами двох нещодавно виданих книжок, присвячених Intel та Apple. Це «The Intel Trinity» («Трійця Intel») Майкла Мелоуна (Michael Malone) та «Haunted Empire» («Імперія з примарою») Юкарі Іватані Кейн (Yukari Iwatani Kane). У фокусі обох праць — матеріальність та ілюзорність харизматичного генія.

» Докладніше на Amazon

Щоправда, сприйняття авторами культових компаній суттєво різниться. Так, на думку Кейн, Apple втрачає свій інноваційний потенціал, бо привід генія з минулого мало надихає її на новий творчий порив. Автор «Імперії з примарою» цитує слова Ларрі Еллісона, засновника Oracle та приятеля Джобса, котрий сказав: «Ми бачили Apple зі Стівом Джобсом — ми бачили Apple без Стіва Джобса... Що ж, не побоюся сказати це публічно... Без Джобса вони навіть і не наблизяться до свого колишнього успіху...». Натомість, згідно Мелоуна, Intel була і є «найбільш значущою компанією світу», безкомпромісно відданою безперервному переосмисленню і себе як організації, і своїх кремнієвих чіпів, що визначили цифрову сутність нашої епохи.

Чи робила Intel помилки? Так, і були серед них величезні прорахунки — технічні, стратегічні та організаційні. Проте, як показано у книзі, колективне лідерство, втілене у найкращих традиціях розробки програмного забезпечення, дало компанії змогу навчитися перетворювати проблему на нове технічне рішення. «Те, що Intel спромоглася пережити усі ці десятиліття та втриматися на провідних позиціях у найдинамічнішій та найскладнішій з усіх галузей, які лише можна уявити, підтверджує її вірність своєму кредо; компанія не лише впевнено встає на ноги після збоїв, але ще й використовує їх на власну користь, — пише Мелоун. — Intel навчилася вчитися краще, ніж будь-яка фірма, з усіх, що були та є у Кремнієвій долині».

Неймовірний успіх тягне за собою неймовірну кількість судових розглядів та такі ж обсяги уваги з боку регуляторів. Суперечки Apple з Samsung, спори, що вела Intel навколо прав інтелектуальної власності, її невдалі угоди щодо ліцензування, регуляторні загрози та повсюдність усіляких розслідувань — такі історії займають добру частину обох книг. Але все ж таки головна сюжетна лінія оповіді обертається навколо зіткнень, породжених різноплановістю індивідуальностей засновників.

Особистості Нойса, Мура та Гроува такі ж складні та багатошарові, як і мікропроцесори Intel. Кожен з них являє собою індивідуальність, готову вийти далеко за терени безризиковості, навіть якщо це потребує вияву героїзму, — характер кожного з них поцяткований недоліками, які згладжуються якостями, що притаманні іншим постатям трійці. Не залишає автор без уваги і колізії особистісних рис героїв книги. Так, Нойс не зносив будь-які міжособистісні зіткнення; Гроув, навпаки, обожнював такі ситуації; натомість Мурові досконало вдавалася роль медіатора. До речі, кого з них Стів Джобс обрав собі в наставники? Роберта Нойса. (Хоча що-що, а безконфліктність Джобсові аж ніяк не була притаманна, але, можливо, Нойс навчив його цінувати технічний талант.)

» Докладніше на Amazon

«Фундатори Intel — неймовірно яскраві особистості, а як технарі вони ще яскравіші», — зауважує Мелоун. Втім, компанія, котру вони збудували, не можна назвати віддзеркаленням їхніх індивідуальностей. «Якби в одному індивіді можна було б поєднати риси Нойса, Мура та Гроува, це не був би типовий представник Intel, — пише автор. — Проте розібравши таку особистість на частки, ми побачили б в ній найяскравіші особливості характеру, притаманні засновникам компанії. Це відкритість Енді та його готовність йти до бою; компетентність та впевненість Гордона; візія Роберта разом із властивим йому прагненням випереджати всіх. Це насправді потужна комбінація, хоча, на жаль, не повна. Витонченій індивідуальності Intel мало притаманні дотепність Гроува, скромність Мура та підприємницьке дисидентство Нойса. Виглядає так, мовби компанія всмоктала в себе те, що потрібно для перемоги, залишивши осторонь риси, без яких важко досягти найвищої для себе планки».

І це розмежування — вкрай важливе. Підприємницькій геній, втілений в окремій людині або в ансамблі індивідів, є постійною боротьбою між прагненням максимального використання свого потенціалу та жаданням перемоги. Величчя без тріумфу — це не величчя, але перемога без покорення найвищої для себе висоти у підсумку може обернутися падінням. У цьому головні ідеї обох книжок співпадають. Жадання істини та беззаперечної величі однаково важливе і для спадкоємців трійці Intel, і для наступників Стіва Джобса. Засаду розумної достатності, сформульовану Нобелевським лауреатом Гербертом Саймоном, віддано анафемі. Мірилом справжнього успіху як для Intel, так і в Apple є визначення глобальних стандартів для сьогодення та майбутнього. Ні більш, ні менш — крапка. Лідерство ж означає: конкурентам залишається тільки пробувати вас скопіювати.

Напевно, найважливіший висновок, який можуть винести для себе з цих книг керівники, стосується не трансцендентальності окремих геніальних індивідів, а в першу чергу — ролі організації як множника геніальності. Автори обох праць показують, як лідери можуть створити середовище, яке безперервно та неустанно робить свою підприємницьку цілісність величнішою за суму її окремих компонентів. Такою є сутність душі, якою трійця наділила своє творіння. Такою є сучасна Apple — компанія, що вибудувана навколо візії Стіва Джобса.

Хоча навряд чи хтось сьогодні може з певністю поставити на майбутнє будь-якої з цих компаній. Адже неможливо спрогнозувати, чи створить Apple без Джобса проривний продукт, який би заспокоїв вимогливу примару її засновника. Аналогічно, зміни на ринку мікрочипів набирають таких шалених темпів, що будь-якої миті технологічний підрив може покласти край гегемонії Intel.

За матеріалами strategy+business.