Управлінські уроки з бджолиного вулика: як мислить успішна система

Розкажіть про момент осяяння, коли Ви побачили паралелі між вуликом і великою організацією.

Це стало для мене очевидним зовсім несподівано. Я одночасно занурився у два різні напрями: на роботі вивчав організаційну психологію та управління змінами, а у вільний час — опановував пасічництво. Думав: чудово, два окремі захоплення, робота окремо від особистого.

Якось у спекотний літній день я сидів на автобусній зупинці біля офісу. Будівля за розміром і формою нагадувала вулик — чотириповерховий квадратний будинок із вузьким входом, де постійно снували люди з портфелями, сповнені ідей і досвіду. Усередині все виглядало складно й непрозоро, але там явно створювався якийсь чудовий продукт. І тут мене осяяло: це одне й те саме. Відтоді я більше не намагаюся тримати ці два світи окремо.

Ви кажете, що молодим людям варто не будувати кар’єрні сходи, а зводити стільники. Що це означає на практиці?

Кар’єра на все життя більше не існує, як і лінійний кар’єрний шлях, де просуваєшся завдяки часу та стажу. Моя порада — кидатися в роботу на 100% і водночас уважно спостерігати: що у мене виходить добре? Що мені справді подобається? Що відбувається навколо? Ці два виміри — уміння і задоволення — не завжди збігаються, і це нормально.

Говоріть із колегами, друзями, зовсім незнайомими людьми про те, чим вони займаються. Тримайте очі й вуха відкритими. Головний заклик книжки — зупинятися, робити паузу і думати трохи глибше про все, що відбувається навколо. Це стосується і вибору кар’єри, і осмислення власного призначення.

Що бджоли можуть навчити нас щодо пошуку свого призначення?

Коли бджола знаходить джерело нектару — скажімо, яблуню у квітні, — вона повертається до вулика і повідомляє про знахідку. Інші летять перевірити. Якщо достатня кількість бджіл підтвердить якість джерела, увесь рій перемикається саме на цю яблуню. Вони запилюють мільйон квітів на одному дереві, перш ніж рушити далі.

Я закликаю людей робити те саме: якщо ти відчуваєш, що це твоє покликання, — віддавайся йому повністю. Можна спочатку зробити пробний крок, те, що зараз неформально називають «халтурою» (side hustle), але потім — на повну. Якщо вийде, буде чудово. Якщо ні — отримаєш досвід і рухатимешся далі.

У книжці Ви пишете про «відчуття системи» і те, як уникати укусів. Що пасічництво навчило Вас щодо глибокого слухання та інтуїції?

Коли підходите до вулика, не варто одразу знімати кришку і лізти всередину. Спочатку зупиніться і зверніть увагу на те, що відбувається.

Почуєте, чи бджоли перебувають у стресі, — їхній гул підвищується на тон. Відчуєте запах стресу — вони перестають робити мед і починають виробляти прополіс, гіркий захисний клей. Побачите стрес у русі — бджоли стають неспокійними та метушливими. Причиною може бути наближення грози: люди її ще не відчувають, а бджоли вже реагують на зміну атмосферного тиску.

Я використовую цю метафору в роботі з організаціями. Перш ніж провести нараду, запровадити зміни чи реструктурувати підрозділ, — зупиніться й оцініть ситуацію. Що кажуть люди? Чого вони не кажуть? Який тон розмов? Які питання справді стоять за словами? Якщо ви навчитеся зчитувати систему, шансів отримати «укус» — і на пасіці, і в організації — стане значно менше.

У розділі про прийняття рішень Ви описуєте бджіл-розвідниць. Що цей приклад дає бізнес-лідерам?

Передусім варто визнати: не кожне рішення потребує однакового підходу. Різна вага і ціна помилки передбачають різні фреймворки. Але я рідко бачу, щоб лідери в організаціях заздалегідь обдумували, яким саме способом вони прийматимуть конкретне рішення, — натомість усі одразу кидаються його приймати.

Бджоли в цьому плані дуже методичні. Коли рій вирішує, куди летіти на нове місце, — це рішення буквально визначає виживання всієї колонії. Десять бджіл-розвідниць летять у десять різних напрямків. Кожна повертається і виконує «виляючий танець» (waggle dance), пояснюючи, де знайшла місце і наскільки воно хороше. Але жодна з них не знає про варіанти решти дев’яти.

Тоді інші бджоли летять перевірити ті варіанти, які видалися кращими. Якщо знахідка гарна, туди летять іще більше бджіл, і так накопичуються дані. Зрештою вся колонія консолідується навколо одного найкращого варіанта і злітає разом. 70 000 бджіл — і одне узгоджене рішення, підкріплене ретельним збиранням фактів.

Я б хотів, щоб організації так само ретельно вибудовували процес ухвалення рішень, перш ніж переходити до самого рішення.

Чи допомагає метафора бджіл у роботі з важкими темами краще, ніж традиційні підходи до розвитку лідерства?

Метафора — це вхідні двері до складної теми. Наприклад, ми проводимо воркшопи з управління конфліктами. Коли починаємо з обговорення того, як сваряться між собою бджоли і як вони розв’язують конфлікти всередині вулика, сторони, що перебувають у реальній суперечці, раптом починають говорити про ту саму тему нейтральною мовою. Це відкриває розмову.

Ми не кажемо, що люди мають працювати як бджоли. Але метафора робить важкі розмови безпечнішими і більш запам’ятовуваними. А іноді ми ще й «приносимо мед».