Філософію часто називають великим зрівнювачем. Байдуже, багаті ми чи бідні: відповіді на буденні питання можна знайти як у медитації, так і в принципах стоїків. Але філософ Деніел Деннет (Daniel Dennett) вважає, що це не заважає деяким його колегам роками застрягати у грі, яку він назвав chmess («чмес»). За допомогою цієї вигаданої гри Деннет пояснює, як виникають безглузді філософські дисципліни — і як вони руйнують кар’єри молодих науковців. Паралель із цією ідеєю можна провести до концепції bullshit jobs («безглузда робота»), яку запропонував покійний антрополог Девід Ґребер (David Graeber). Варто розібратися, що являють собою обидва явища і як вони можуть допомогти пояснити одне одного.

Що таке «чмес»

Чмес дуже схожий на шахи, з одним винятком: король у ньому може рухатися на дві клітинки в будь-якому напрямку замість однієї. Це відкриває цілу нову галузь для вивчення, хоча користі з неї небагато — адже кількість людей, які насправді грають у цю вигадану гру, дорівнює нулю.

Деннет описав гру у своєму есеї 2006 року «Higher-Order Truths About Chmess», де розкритикував певний тип академічних філософів, які, на його думку, витрачають кар’єру на дослідження явищ, подібних до чмеса:

Апріорних істин про чмес стільки ж, скільки й про шахи (нескінченна кількість), і виявити їх так само важко. А це означає, що якби люди справді почали досліджувати істини чмеса, вони робили б помилки, які довелося б виправляти, — а це відкриває цілу нову галузь апріорних досліджень: істини вищого порядку про чмес. Наприклад:

• Доведення Джонса (1989), що p є істиною чмеса, помилкове: він не врахував таку можливість…
• Твердження Сміта (2002), що доведення Джонса (1989) помилкове, передбачає істинність леми Брауна (1975), яку нещодавно оскаржив Гарфінкл (2002)…

Проблема таких дисциплін, за словами Деннета, у тому, що вони є «штучними головоломками, позбавленими будь-якого стійкого значення». Тобто подібна філософія не має практичного застосування в реальному світі — це своєрідна вежа зі слонової кістки в чистому вигляді. Утім, філософам зазвичай вдавалося уникати викриття, оскільки їхні дослідження рідко спиралися на емпіричні дані, аналіз яких міг би оголити порожнечу їхніх гіпотез.

У чому проблема чмеса

Навіть якщо гравці в чмес лише створюють ілюзію експертизи, застосовної до реальності, це не робить їхню діяльність абсолютно марною. Зрештою, це визнана робота: люди займаються критичним мисленням і розв’язанням задач, пишуть про це й отримують оплату так само, як і за гру в шахи чи заняття дисципліною, яку Деннет вважає вартою уваги. Якщо на це є попит — що ж, нехай.

Головне занепокоєння Деннета — не самі гравці, а необізнані студенти, яких затягують у кар’єру філософської порожнечі. Провину за це він покладає на самозакоханих професорів, які підтримують цю виставу заради власного престижу. Студенти, ймовірно, не планували присвячувати професійне життя вивченню вигаданих проблем. Але згодом вони можуть відчути себе обдуреними, якщо їхня експертиза так ніколи й не знадобиться. У підсумку в них залишається лише два варіанти: змінити кар’єру або й далі підтримувати вогонь ілюзії.

Погана новина в тому, що чмес не обмежується філософією чи академічним колом.

Що таке «безглузда робота»

У 2013 році антрополог Девід Ґребер описав подібне явище у сфері праці й назвав його bullshit jobs. Його стаття викликала широкий резонанс. П’ять років і безліч відгуків читачів по тому він розвинув ідею в повноцінну книгу — «Bullshit Jobs: A Theory». Важливо зауважити: Ґребер говорить не про професії, які вважаються важкими чи неприємними, як-от шахтар чи медсестра. Натомість він визначає безглузду роботу так:

форма оплачуваної зайнятості, настільки цілковито безцільна, непотрібна чи навіть шкідлива, що сам працівник не може виправдати її існування, хоча за умовами найму змушений вдавати, що це не так.

Загалом, за відгуками читачів, безглузді роботи — це, як правило, престижні посади, які роблять своїх працівників нещасними.

П’ять типів безглуздої роботи

За оцінкою Ґребера, понад 50% робочих місць в економіці належать до категорії безглуздих. Тож майже кожен мав, має або матиме подібний досвід протягом життя. Автор виділяє п’ять типів:

• Лакеї — наприклад, адміністратори на рецепції, чия робота полягає в тому, щоб змусити керівників почуватися особливими.
• Горлорізи — наприклад, PR-консультанти, найняті як противага іншим таким самим фахівцям з боку конкурентів чи партнерів.
• Латальники — наприклад, коректори, які спеціалізуються на тимчасових рішеннях, що компенсують чужу некомпетентність.
• Галочники — наприклад, редактори корпоративних журналів, що створюють ілюзію продукування цінності.
• Наглядачі — наприклад, частина менеджерів середньої ланки, майстри вигадувати роботу, якої ніхто не просив.

Філософи, які грають у чмес, найближчі саме до категорії наглядачів. Якщо бути чесними, значна частина працівників витрачає більшість енергії на створення враження, ніби вони додають щось цінне суспільству. Дехто з респондентів Ґребера навіть визнавав: світ став би кращим, якби їхньої професії взагалі не існувало.

Навіщо існує безглузда робота

Ґребер висунув гіпотезу, що подібні професії існують для того, щоб забезпечити достатню кількість роботи для всіх у капіталістичному суспільстві — своєрідна штучна інфляція пропозиції на ринку праці. Невипадково він виступає прихильником моделі безумовного базового доходу, яка дозволила б людям уникнути такого становища й займатися тим, що вони справді люблять.

Ринок праці в цьому сенсі нагадує схему легалізації нових ролей: створити нову посаду, підготувати й найняти достатньо людей на неї — і згодом вона перетворюється на визнану професію. Придумати нову безглузду роботу так само легко, як винайти чмес: достатньо змінити щось у добре відомій професії настільки, щоб вона стала практично марною. Бути рятувальником — цілком корисна робота. Бути рятувальником на літніх Олімпійських іграх? Уже не так однозначно.

Схоже, поява безглуздих робіт — наслідок професіоналізації та спеціалізації ролей в економіці. Гонитва за зростанням і, як не парадоксально, за ефективністю створила вузьких фахівців, настільки віддалених від фінансового результату компанії, що їхню цінність важко виміряти. Ця ситуація сформувалася органічно — подібно до того, як роками накопичуються непотрібні речі в домі: колись у них був сенс, коли їх купували. Утім, залишається реальна потреба уникати подібних безглуздих ігор — теперішніх чи майбутніх.

Як зупинити гру в чмес

Що робити, якщо здається, що ви застрягли у грі в чмес? Оточення виглядає так, ніби всі піддалися груповому мисленню щодо сенсу вашої роботи. Деннет пропонує простий тест.

Тест на чмес. Спершу варто припустити, що ви помиляєтеся щодо марності власної роботи, — це найпростіше пояснення, і змінити себе легше, ніж змінити інших, не кажучи вже про цілу професію. Якщо ж це справді не варіант, тест Деннета застосовний до будь-якої безглуздої роботи:

Один хороший спосіб переконатися, що ви не просто досліджуєте істини вищого порядку про чмес, — перевірити, чи грають у цю гру люди поза межами вашої спільноти. Чи може хтось за межами академічної філософії перейматися тим, чи маєте ви рацію щодо того, чи спростовує контрприклад Джонса принцип Сміта?

Інший тест — спробувати навчити цьому необізнаних студентів. Якщо вони «не розуміють», варто серйозно розглянути гіпотезу, що ви йдете за спільнотою фахівців, які самі себе підтримують, у штучну пастку.

Застосування тесту на практиці

Опинившись у пастці, здавалося б, безглуздої роботи, варто запитати себе: чи може хтось поза вашою сферою зацікавитися труднощами пошуку обкладинки для чергового номера внутрішнього корпоративного журналу? Чи здатна стороння людина побачити цінність у складанні й розсиланні буденних листів від імені керівника? Якщо згадка про вашу роботу перетворюється на спосіб завершити розмову на вечірці — це ще один промовистий сигнал.

Друга рекомендація Деннета — знайти стажера, практиканта чи студента у своїй сфері, ще не «зіпсованого» системою. Якщо такого немає, підійде й потенційний колега. Не варто прикрашати чи применшувати суть роботи: варто пояснити, що саме ви робите, як і з яким результатом, — і подивитися на реакцію. Реакція «і в чому сенс?» — це те, чого точно не варто очікувати від пояснення роботи парамедика.

Якщо погодитися з аргументацією Деннета, об’єктивну перевірку не може дати людина всередині системи. Саме недосвідченість новачка найкраще здатна розвіяти ілюзію того, що професія настільки ж безглузда, як вивчення тонкощів чмеса.

Замість висновку

Звісно, усе це дещо гіперболізовано. Робота може здаватися безглуздою інстинктивно, тоді як насправді вона просто погано підходить конкретним уподобанням і здібностям людини. Легко потрапити в пастку інтуїтивного, але хибного висновку — адже значно зручніше очікувати, що зміниться ціла професія, ніж адаптуватися самому, обравши шлях автентичності замість конкуренції.

Але якщо робота дійсно виснажує й не проходить тест на чмес, можливо, настав час для змін. Найскладніше — усвідомити проблему — вже зроблено. Зрештою, щоб перетворити шахи на гру, до якої нікому немає діла, вистачило змінити одну деталь. Варто уявити, чого можна досягти, змінивши одну правильну деталь у власній безглуздій роботі.

За матеріалами The Mind Collection