Одного весняного дня дика качка летіла разом зі своєю зграєю на північ, перетинаючи Європу. Дорогою вона приземлилася на подвір’ї ферми в Данії, де швидко потоваришувала з домашніми качками, які там жили. Дикій качці сподобалися кукурудза й свіжа вода, тож спочатку вона вирішила залишитися на годину, потім — на день, далі — на тиждень і зрештою — на місяць.

Минув цей час, і качка замислилася, чи не приєднатися їй до своїх друзів, які прямували до безкрайніх північних земель. Але їй уже почали подобатися безпека фермерського подвір’я та товариство домашніх качок. Тож вона вирішила залишитися тут на все літо.

Одного осіннього дня, коли її дикі товариші поверталися на південь, вона почула їхнє крякання високо в небі. Цей звук сповнив її захватом. Качка захоплено замахала крилами й піднялася в повітря, щоб приєднатися до зграї.

Та, на свій великий подив і розчарування, вона не змогла піднятися вище за карниз сараю. Повертаючись до безпечного фермерського подвір’я, вона пробурмотіла собі під дзьоба:

— Мене й тут усе влаштовує. Їжі вдосталь, місце хороше. Навіщо мені кудись летіти?

Так вона й провела зиму на фермі.

Наступної весни, коли дикі качки знову пролітали високо над фермою, вона відчула дивне хвилювання в грудях. Але навіть не спробувала піднятися в небо й приєднатися до них.

Коли восени вони знову повернулися й покликали її до своєї зграї, цього разу качка навіть не звернула на них уваги. Вона просто продовжила клювати кукурудзу.

* * *

Це оповідання про дику качку (хоча в оригінальній версії це був гусак) написав данський філософ Сьорен К’єркегор (Søren Kierkegaard).

Він застерігає: «Домашня качка ніколи не стане дикою, але дика качка може стати домашньою».

Інакше кажучи, комфорт і безпека можуть здаватися цілком невинними, але поступово вони підточують нашу спроможність літати. Вони послаблюють нашу готовність ризикувати й прагнення стати тими, ким ми потенційно могли б бути.

Крила у вас усе ще є. Але бажання летіти та готовність знову піднятися в повітря можуть поступово зникнути.

У світі бізнесу ця притча перетворилася на надзвичайно промовисту метафору. Вона показує, що організація, яка дуже довго спочиває на лаврах, надмірно покладається на наявні сильні сторони та роками живиться звичними ринками, зрештою може стати надто самовпевненою і надто обтяженою власними звичками, щоб злетіти.

Мораль: не варто задовольнятися наявним станом речей або, що ще гірше, зниженими стандартами.