Хабарі. Підставні компанії. Шахрайство. У цьому уривку з книги «The Cambridge Companion to the History of Multinationals and Society» Джеффрі Джонс (Geoffrey Jones) досліджує, як упродовж останнього століття компанії використовували сумнівні практики, щоб отримати конкурентну перевагу.

Систематично оцінити масштаби залучення багатонаціональних підприємств (multinational enterprise, MNE) до корупції складно — уже за самим визначенням. Про корупцію мовчать, доки її не викриють у судовій справі, не розслідує журналіст або не виявить бізнес-історик, який має доступ до корпоративних архівів. Тому неможливо зробити узагальнений висновок про те, наскільки широко MNE вдавалися до корупції в різні періоди.

Історія бізнесу та аналіз на рівні окремих компаній дають змогу чіткіше побачити роль MNE як активних учасників цього процесу.

До Другої світової війни: Siemens у Японії

До Другої світової війни інвестиції MNE були значною мірою зосереджені в небагатих країнах і переважно спрямовувалися на сировинні товари та пов’язані з ними послуги, тому можна припустити, що історично корупційні практики були досить поширеними. Отримання концесій від автократичних і корумпованих урядів у незахідному світі до Другої світової війни часто передбачало хабарництво.

Добре задокументований корупційний скандал стався в Японії доби Мейдзі за участю німецької багатонаціональної компанії з виробництва електротехнічного обладнання Siemens. У 1914 році колишнього працівника токійського офісу Siemens німецький суд визнав винним у викраденні корпоративних документів і спробі вимагання. Докази, зібрані під час судового процесу, засвідчили, що Siemens, як і британський конкурент Vickers, виплачувала великі хабарі високопоставленим офіцерам військово-морського флоту, щоб отримувати замовлення.

Японський військово-морський флот був одним із найбільших розпорядників державних коштів, тому, ймовірно, йшлося про значні суми. Практика отримання офіцерами «комісійних» існувала щонайменше з 1890-х років, а правова система неоднозначно трактувала їхню легітимність. Хоча працівники Mitsui, причетні до здійснення незаконних платежів, отримали суворі вироки, апеляційний суд їх скасував.

Післявоєнна доба: Lockheed і Adidas

Після Другої світової війни з’явилися ще більш масштабні випадки корупції у збройовій промисловості. Американська аерокосмічна багатонаціональна компанія Lockheed активно використовувала хабарі під час переговорів щодо продажу літаків у Японії, Німеччині та Нідерландах у 1950–1970-х роках.

На тлі холодної війни та стрімкого зростання попиту на винищувачі Lockheed інвестувала величезні кошти в новий реактивний літак F-104 Starfighter, представлений у 1954 році. Машина мала серйозні недоліки. Зокрема, для підтримання стабільності літака була необхідна складна електроніка, а через демонтаж обладнання для герметизації кабіни задля зменшення ваги пілоти були змушені носити незручні скафандри.

Коли ВПС США придбали лише кілька літаків, Lockheed вийшла на міжнародні ринки. Проте навіть після певного перепроєктування літак залишався не надто привабливим для іноземних військових. Керівники Lockheed вдалися до нерегулярних методів продажу. У різних країнах світу стратегія Lockheed полягала в пошуку посередників, пов’язаних із найвищими рівнями влади, які за певну винагороду могли впливати на рішення щодо закупівель і мали доступ до фонду коштів, рух якого не можна було надто ретельно відстежити.

Хоча використання хабарів і корупції MNE у міжнародній збройовій промисловості привертало найбільше уваги преси, така практика була поширена й в інших галузях. Наприклад, у 1950-х і 1960-х роках конкуруючі німецькі виробники спортивного одягу Adidas і Puma широко використовували хабарі, щоб домогтися появи свого спортивного взуття на ногах спортсменів.

Контекстом для цього були аматорські правила спортивних асоціацій у всьому світі, які забороняли пряме комерційне спонсорство. У 1970-х і 1980-х роках Горст Дасслер, один із провідних представників родини Дасслер, якій належала Adidas, також почав розвивати спортивне спонсорство від власного імені. Він використовував хабарництво та корупцію, щоб отримати контроль над керівництвом таких спортивних організацій, як Міжнародна федерація футбольних асоціацій (FIFA), а зрештою й Міжнародний олімпійський комітет, і відкрити їх для спортивного спонсорства.

Спочатку Дасслер вів цей бізнес через зареєстровану в Монте-Карло компанію Société Monégasque de Promotion Internationale, а згодом — через спільне підприємство International Sport and Leisure (ISL), створене разом із Dentsu, найбільшою рекламною компанією Японії, зі штаб-квартирою у швейцарському Люцерні. У той період хабарництво у Швейцарії було законним. Коли ISL збанкрутувала у 2001 році, уже через багато років після смерті Дасслера, з’ясувалося, що компанія виплатила $120 млн хабарів провідним спортивним функціонерам, щоб отримати контракти на маркетингові та телевізійні права.

На межі тисячоліть: Enron

Використання Дасслером Монте-Карло та Швейцарії було частиною значно ширшої тенденції, яка сприяла поширенню корпоративної корупції. Офшорні фінансові центри в Карибському басейні та інших регіонах — зокрема Гонконг, який став основою для масштабного «кругового руху китайських прямих іноземних інвестицій», — стрімко розвивалися з 1980-х років. Вони були не лише податковими гаванями, а й непрозорими та закритими юрисдикціями. Вони створювали для MNE можливість займатися корупцією без суспільного контролю.

Саме так діяла американська енергетична трейдингова компанія Enron, яка збанкрутувала у 2001 році після масштабного бухгалтерського шахрайства. Як показали численні дослідження, упродовж 1990-х років корпоративна культура компанії ставала дедалі корумпованішою. Шахрайські операції Enron стали можливими завдяки широкому використанню міжнародних фінансових центрів. Компанія використовувала фіктивні операції з «передоплатою», щоб приховати борги на суму $8 млрд, причому кожну з цих операцій свідомо забезпечувала велика фінансова установа.

JPMorgan Chase і Citigroup були серед банків, які використовували офшорні підставні компанії, що таємно перебували під їхнім контролем, для надання Enron мільярдів доларів готівкових кредитів. Водночас вони дозволяли Enron відображати ці кредити у своїй звітності як дохід від торговельних угод, укладених з цими офшорними структурами.

2000-ті — дотепер: Siemens і Airbus

У багатьох із цих випадків особливо вражає те, що корупцію породжували не окремі керівники, які діяли всупереч правилам, і не керівники компаній із патологічно низькими етичними стандартами. Вона була продуктом системних особливостей корпоративної культури.

У 2008 році з’ясувалося, що Siemens знову була залучена до масштабної та систематичної практики підкупу іноземних посадовців щонайменше у десяти країнах у період з 2001 до 2007 року. Комісія з цінних паперів і бірж США (SEC) оштрафувала компанію на $1,6 млрд, встановивши, що в 2001–2007 роках сумнівні платежі були здійснені у 5468 випадках, зокрема у 4283 випадках корупції. Правопорушення, скоєні до 2001 року, не розслідувалися. Увесь склад правління компанії було замінено.

Механізм роботи Siemens, як і в багатьох інших випадках, передбачав використання посередників для передачі хабарів. Хабарі двом італійським посадовцям проводили через посередника, який базувався в Дубаї. Для підкупу венесуельських чиновників використовували посередників на Кіпрі та в Дубаї. Посадовцям в Ізраїлі, материковому Китаї та В’єтнамі хабарі передавали через консультантів, які працювали в Гонконзі.

Між справою Siemens і корупційним скандалом навколо зареєстрованої в Нідерландах авіаційної багатонаціональної компанії Airbus є очевидні паралелі. У 2020 році Airbus погодилася виплатити рекордні $4 млрд урядам США, Франції та Великої Британії у вигляді штрафів для врегулювання звинувачень у підкупі іноземних посадовців, пов’язаних із діями компанії у 2008–2015 роках. У справі було задокументовано використання великих хабарів для отримання контрактів у Гані, Шрі-Ланці, Малайзії, Тайвані та Індонезії. Наприклад, Airbus запропонувала $16,84 млн дружині одного з керівників авіакомпанії SriLankan Airlines за придбання десяти літаків і лізинг ще чотирьох.

Airbus працювала через посередників, які отримували непрямі хабарі у формі комісійних, а іноді — безпосередньо готівкою. Щоб обійти внутрішні комплаєнс-механізми Airbus, особи деяких ділових партнерів приховувалися, а документи оформлювали таким чином, щоб замаскувати незаконні платежі. Ці практики стали невід’ємною частиною корпоративної культури.

Коли корупція стає системною

Показово, що, хоча в суспільній свідомості хабарництво й корупція часто асоціюються з окремими недобросовісними людьми, історично вони значно частіше були продуктом корпоративної культури, ураженої системними порушеннями. У Siemens, як і в інших MNE, принаймні частина організації систематизувала корупцію, що давало менеджерам змогу раціоналізувати її як джерело конкурентної переваги, особливо в країнах, які вже вважалися корумпованими.